Некроз (лат. necrosіs < грец. necrоs — мертвий; син. місцева смерть) — це змертвіння, відмирання частини тканини або органа живого організму, що супроводжується необоротним припиненням їх життєдіяльності.
Некроз — не тільки патологічний процес, він відбувається в ході фізіологічної регенерації, напр. в епідермісі, слизовій оболонці ШКТ та ін. Необоротні дистрофічні зміни, що передують некрозу, називають некробіозом, а некробіоз, який перебігає протягом тривалого періоду, — патобіозом. Комплекс змін ядра і цитоплазми клітини, що характеризує стан парабіозу, називають паранекрозом.
Причини, які призводять до некрозу, умовно розділяють на екзогенні та ендогенні. Екзогенні — механічна травма, вплив крайніх температур, електричного струму, іонізуючого випромінювання, кислот, лугів, солей важких металів, мікроорганізмів та ін. Серед ендогенних причин некрозу виділяють порушення судинного, нейрогуморального, алергічного і метаболічного характеру.
Розрізняють прямий Некроз, зумовлений безпосередньою дією ушкоджуючого фактора, і непрямий Некроз, що виникає опосередковано, через судинну, нервову та ендокринну системи. Основою змін, які розвиваються в осередку некрозу, є пригнічення анаболічних і посилення катаболічних процесів. При цьому відзначають роз’єднання дихання й фосфорилювання, перерозподіл іонів, денатурацію й коагуляцію білків, зникнення глікогену, інактивацію ферментів і їх вихід із клітини. Під дією гідролітичних ферментів, а в низці випадків під впливом ферментів мікроорганізмів, відбувається розпад клітинних і неклітинних структур і наступне видалення продуктів розпаду. Некротизована тканина втрачає характерну структуру, її клітини розпадаються, а їх залишки піддаються фагоцитозу; колагенові та еластичні волокна набухають, гомогенізуються, руйнуються. Ділянки некрозу просочуються кров’ю, відбувається їх інфільтрація лейкоцитами і макрофагами. В ядрах клітин за допомогою мікроскопічного дослідження виявляють пікноз зі зморщуванням і ущільненням, конденсацією хроматину і гіперхромією; каріолізис із характерним розчиненням хроматину і зникненням ядра; каріорексис з утворенням брил хроматину і фрагментацією ядра.
Класифікації некрозу побудовані з урахуванням стадії процесу, особливостей його виникнення (первинний, вторинний), поширеності (осередковий, тотальний), клінічної картини та ін. Залежно від причини, яка викликала Некроз, і умов його розвитку, а також від функціонально-морфологічних особливостей органів і тканин, в яких розвивається Н., виділяють такі його клініко-анатомічні форми: коагуляційний (сухий), коліквативний (вологий), гангрена, інфаркт.
Коагуляційний Некроз, характеризується процесами денатурації білків з утворенням важкорозчинних сполук, що призводить до ущільнення некротизованої тканини, яке найчастіше виникає в тканинах, багатих на білок і бідних на рідину, напр. у нирках і селезінці. Коліквативний Н. характеризується розплавлюванням мертвої тканини часто з утворенням кіст; він розвивається в тканинах, бідних на білок і багатих на рідину, в яких є сприятливі умови для гідролітичних процесів. Типовий коліквативний Некроз, у вигляді вогнища розм’якшення зустрічається в головному і спинному мозку при атеросклерозі. У тканинах, які контактують із навколишнім середовищем, може розвитися гангрена. При цьому внаслідок перетворення кров’яних пігментів і утворення сірчистого заліза змертвілі ділянки стають сіро-бурими або чорними. Різновидом гангрени є пролежні — змертвілі поверхневі ділянки тіла, які піддаються тиску, напр. шкіра і м’які тканини в ділянці крижа або великого вертлюга стегнової кісти.
Інфаркт — вогнище некрозу, органа, що виникає внаслідок раптового порушення місцевого кровообігу. У сприятливих умовах (обмежене вогнище некрозу, достатнє кровопостачання, клітинний тип регенерації та ін.) загибла тканина заміщується вихідною, тобто настає її повне відновлення. Найчастіше на місці некротичних мас унаслідок їх організації розростається фіброзна тканина й утворюється рубець. У ряді випадків настає розрідження мас некрозу або відкладення в них солей кальцію — петрифікація. При неповному розсмоктуванні некротичних мас вони відмежовуються сполучною тканиною, відбувається інкапсуляція. Некротизована тканина може відокремлюватися і знаходитися в організмі у вигляді секвестру або відриватися внаслідок мутиляції.
Значення некрозу для організму визначається функціональною роллю відмираючої частини, локалізацією, розмірами вогнища Н. та ін. Внаслідок некрозу може виникати гіпофункція ураженого органа та ін.; можлива загибель організму.
БМЭ. — М., 1981. — Т. 16; Крыжановский Г.Н. Введение в общую патофизиологию. — М., 2000; Пальцев М.А., Аничков Н.М. Патологическая анатомия: В 2 т. — Т. 1., Ч. 1. — М., 2001.